Ramizek Plus: склад і форма випуску
Ramizek Plus — це тверді капсули з фіксованою комбінацією двох діючих речовин: інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту раміприлу та селективного бета-адреноблокатора бісопрололу фумарату. Препарат представлений у кількох поєднаннях доз раміприлу та бісопрололу: 2,5/1,25 мг, 2,5/2,5 мг, 5/2,5 мг, 5/5 мг, 10/5 мг і 10/10 мг. Кожне поєднання призначене для пацієнтів, які вже отримують ті самі дози обох речовин окремо.
До складу капсул входить лактоза, тому препарат не слід приймати при рідкісній спадковій непереносимості галактози, недостатності лактази або синдромі мальабсорбції глюкози та галактози. Натрію одна капсула містить менше ніж 1 ммоль (23 мг), тобто препарат вважається практично вільним від натрію.
Як діє Ramizek Plus
Бісопролол — блокатор бета-1-адренорецепторів із високою вибірковістю, без внутрішньої симпатоміметичної активності та без клінічно значущої мембраностабілізувальної дії. До бета-2-рецепторів гладких м’язів бронхів і судин, а також до бета-2-рецепторів, що беруть участь у регуляції обміну речовин, він має лише слабку спорідненість, тому зазвичай не впливає на опір дихальних шляхів і на метаболічні процеси. Вибірковість щодо бета-1-рецепторів зберігається і за межами діапазону терапевтичних доз.
Раміприл є проліками: його активний метаболіт раміприлат пригнічує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I, відомий також як ангіотензинперетворювальний фермент і кініназа II. У плазмі та тканинах цей фермент перетворює ангіотензин I на судинозвужувальний ангіотензин II і одночасно руйнує брадикінін — речовину, що розширює судини. Зменшення утворення ангіотензину II та уповільнення розпаду брадикініну призводять до розширення судин, а оскільки ангіотензин II стимулює вивільнення альдостерону, раміприлат знижує і його секрецію. У пацієнтів негроїдної раси середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ слабша, що пов’язують зі зазвичай низькою активністю реніну.
Показання до застосування
Препарат призначають як замісну терапію дорослим пацієнтам, стан яких уже адекватно контролюється раміприлом і бісопрололом, що приймаються одночасно в тих самих дозах. Поєднання доз від 2,5/2,5 мг до 10/10 мг застосовують при артеріальній гіпертензії, при артеріальній гіпертензії з супутнім хронічним коронарним синдромом (у пацієнтів після перенесеного інфаркту міокарда та/або реваскуляризації) та/або при хронічній серцевій недостатності зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка.
Поєднання 2,5/1,25 мг показане лише як замісна терапія при хронічному коронарному синдромі (після перенесеного інфаркту міокарда та/або реваскуляризації) та/або при хронічній серцевій недостатності зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка. Жодне з поєднань не призначене для початку лікування.
Спосіб застосування та дози
Звичайна доза становить 1 капсулу один раз на добу, вранці до їди. Перш ніж переходити на фіксовану комбінацію, пацієнт має щонайменше 4 тижні отримувати раміприл і бісопролол у тих самих дозах і бути стабілізованим на цій терапії. Якщо потрібно змінити дозу, її підбирають окремо для кожного з компонентів.
Порушення функції нирок
| Кліренс креатиніну, мл/хв | Початкова доза раміприлу | Максимальна добова доза раміприлу |
|---|---|---|
| 60 і вище | 2,5 мг на добу | 10 мг |
| 30–60 | 2,5 мг на добу | 5 мг |
| 10–30 | фіксована комбінація не підходить | дози підбирають окремими препаратами |
При легкому та помірному порушенні функції печінки лікування починають лише під суворим лікарським наглядом, а максимальна добова доза раміприлу становить 2,5 мг; комбінація рекомендована тільки тим пацієнтам, для яких 2,5 мг раміприлу виявилися оптимальною підтримувальною дозою при підборі. Пацієнтам літнього віку та ослабленим хворим початкові дози раміприлу призначають меншими, а підвищують їх більш поступово, оскільки в них вища ймовірність небажаних реакцій. Дітям і підліткам препарат не рекомендується: безпека й ефективність для них не встановлені.
Протипоказання
Препарат не призначають при підвищеній чутливості до діючих речовин, до будь-якої допоміжної речовини або до будь-якого іншого інгібітора АПФ. Він протипоказаний при гострій серцевій недостатності та в періоди декомпенсації, що потребують внутрішньовенного введення інотропних засобів, при кардіогенному шоці, атріовентрикулярній блокаді II або III ступеня без кардіостимулятора, синдромі слабкості синусового вузла, синоатріальній блокаді, симптомній брадикардії та симптомній артеріальній гіпотензії.
- тяжка бронхіальна астма або тяжка хронічна обструктивна хвороба легень;
- тяжкі форми облітеруючих захворювань периферичних артерій і тяжкі форми синдрому Рейно;
- нелікована феохромоцитома, метаболічний ацидоз;
- ангіоневротичний набряк в анамнезі на тлі лікування інгібітором АПФ, а також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
- II та III триместри вагітності;
- поєднання з препаратами аліскірену в пацієнтів із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ менш ніж 60 мл/хв/1,73 м²);
- поєднання з комбінованим препаратом, що містить сакубітрил і валсартан;
- значущий двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, а також екстракорпоральні процедури з контактом крові з негативно зарядженими поверхнями.
Особливі вказівки та заходи застереження
У пацієнтів із вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи можливе різке значне зниження артеріального тиску та погіршення функції нирок, особливо при першому прийомі препарату або при першому підвищенні дози. Медичне спостереження з контролем тиску особливо важливе при тяжкій артеріальній гіпертензії, декомпенсованій застійній серцевій недостатності, гемодинамічно значущій перешкоді притоку або відтоку з лівого шлуночка, однобічному стенозі ниркової артерії, дефіциті рідини й солей, цирозі печінки з асцитом, а також при великих операціях та анестезії засобами, що знижують тиск. Зневоднення, гіповолемію й дефіцит солей за можливості коригують до початку лікування.
- подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи інгібітором АПФ разом з антагоністом рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується;
- можливий ангіоневротичний набряк, у тому числі кишечника з болем у животі; при його появі раміприл відміняють і негайно розпочинають невідкладне лікування;
- між останньою дозою раміприлу та початком прийому сакубітрилу з валсартаном (і навпаки) має пройти не менше ніж 36 годин;
- обережність на початку прийому рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (сиролімус, еверолімус, темсиролімус) і вілдагліптину — вони підвищують ризик ангіоневротичного набряку;
- можливі гіперкаліємія, а також гіпонатріємія внаслідок синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормона; потрібен контроль калію, натрію та функції нирок;
- описані нейтропенія й агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія, тому рекомендується контролювати кількість лейкоцитів;
- характерний сухий наполегливий кашель, який минає після відміни і який слід враховувати при диференційній діагностиці;
- різко припиняти прийом бета-адреноблокатора не можна: дозу знижують поступово, приблизно протягом 2 тижнів, підбираючи компоненти окремо.
Обережність потрібна при бронхіальній астмі та хронічній обструктивній хворобі легень (одночасно застосовують бронхорозширювальні засоби), при цукровому діабеті з великими коливаннями глюкози, оскільки бета-адреноблокатори маскують симптоми гіпоглікемії, при псоріазі, тиреотоксикозі, атріовентрикулярній блокаді I ступеня, стенокардії Принцметала й облітеруючих захворюваннях периферичних артерій. При феохромоцитомі бісопролол призначають лише разом з альфа-адреноблокатором. Прямого впливу на здатність керувати транспортом препарат не чинить, однак через можливе зниження тиску, особливо на початку лікування та при поєднанні з алкоголем, реакція може погіршуватися.
Лікарські взаємодії
Одночасне застосування з комбінацією сакубітрилу та валсартану протипоказано через ризик ангіоневротичного набряку. Не рекомендується подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, а також екстракорпоральні процедури з контактом крові з негативно зарядженими поверхнями — діаліз або гемофільтрація через деякі високофлуксні мембрани, аферез ліпопротеїнів низької щільності з декстрану сульфатом: вони підвищують ризик тяжких анафілактоїдних реакцій.
- калійзберігальні діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, замінники кухонної солі, триметоприм і ко-тримоксазол — ризик вираженої гіперкаліємії;
- циклоспорин і гепарин — можлива гіперкаліємія, потрібен контроль калію в сироватці;
- препарати літію — зниження виведення літію і ризик його токсичності, необхідний контроль концентрації;
- інсулін і пероральні цукрознижувальні засоби — посилення гіпоглікемічної дії, при цьому бета-адреноблокатор може маскувати симптоми гіпоглікемії;
- нестероїдні протизапальні засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальних дозах та інгібітори ЦОГ-2, — ослаблення гіпотензивного ефекту, ризик погіршення функції нирок і підвищення калію;
- рацекадотрил, інгібітори mTOR і вілдагліптин — підвищений ризик ангіоневротичного набряку;
- верапаміл і дилтіазем, антиаритмічні засоби I класу та гіпотензивні засоби центральної дії в поєднанні з бісопрололом не рекомендуються; внутрішньовенне введення верапамілу може спричинити глибоку гіпотензію та атріовентрикулярну блокаду;
- аміодарон, серцеві глікозиди, мефлохін, парасимпатоміметики, бета-адреноблокатори в очних краплях і інгібітори МАО (крім МАО-B) — посилення брадикардії, уповільнення провідності або посилення гіпотензивної дії.
Деякі засоби для наркозу, трициклічні антидепресанти й антипсихотичні препарати разом з інгібітором АПФ додатково знижують артеріальний тиск, а з бісопрололом зменшують рефлекторну тахікардію. Симпатоміметики послаблюють гіпотензивну дію інгібіторів АПФ, а препарати, що стимулюють і бета-, і альфа-адренорецептори (норадреналін, адреналін), на тлі бета-блокади можуть підвищувати тиск і посилювати переміжну кульгавість.
Вагітність і грудне вигодовування
Препарат не рекомендується в I триместрі вагітності й протипоказаний у II та III триместрах. Фармакологічна дія бісопрололу здатна несприятливо впливати на вагітність і на плід або новонародженого: зменшення плацентарного кровотоку пов’язане із затримкою росту плода, внутрішньоутробною загибеллю, викиднем або передчасними пологами, а у плода й новонародженого можливі гіпоглікемія та брадикардія. Якщо лікування бета-адреноблокатором необхідне, надають перевагу селективним бета-1-адреноблокаторам, контролюють плацентарний кровотік і розвиток плода, а новонародженого спостерігають особливо ретельно в перші троє діб.
Дані щодо тератогенного ризику інгібіторів АПФ у I триместрі неоднозначні, але невелике підвищення ризику виключити не можна, тому жінкам, які планують вагітність, лікування заздалегідь змінюють на препарати з підтвердженим профілем безпеки. При встановленні вагітності прийом інгібітора АПФ негайно припиняють: у II та III триместрах вони токсичні для плода (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) і для новонародженого (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). У період грудного вигодовування препарат не рекомендується: даних щодо проникнення бісопрололу й раміприлу в грудне молоко недостатньо.
Побічні дії
Для бісопрололу найбільш характерні головний біль, запаморочення, посилення серцевої недостатності, зниження артеріального тиску, відчуття холоду в кінцівках, нудота, блювання, біль у животі, діарея, закреп, слабкість і втомлюваність. Профіль безпеки раміприлу визначають наполегливий сухий кашель і реакції, пов’язані з гіпотензією. До тяжких небажаних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції нирок або печінки, панкреатит, тяжкі шкірні реакції та нейтропенія або агранулоцитоз.
- дуже часто: брадикардія;
- часто: головний біль, запаморочення центрального походження, артеріальна гіпотензія та пов’язані з нею явища, відчуття зябкості або оніміння кінцівок, посилення серцевої недостатності;
- часто: кашель, задишка, бронхіт, синусит, підвищення рівня калію в крові, біль у животі, діарея, нудота, блювання, диспепсія, слабкість, втомлюваність, біль у грудній клітці;
- нечасто: порушення сну, депресія, ортостатична гіпотензія, бронхоспазм із загостренням астми, порушення атріовентрикулярної провідності, судоми м’язів, периферичні набряки, підвищення сечовини та креатиніну крові;
- рідко: непритомність, зниження слуху, цитолітичний або холестатичний гепатит, шкірні реакції гіперчутливості, порушення потенції, агранулоцитоз, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія;
- дуже рідко: панкреатит, сплутаність свідомості, кон’юнктивіт, псоріаз і висипання за типом пухирчатки, алопеція;
- частота невідома: анафілактичні й анафілактоїдні реакції, гемолітична анемія при вродженій недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, гіпоглікемія, зниження натрію в крові та синдром неадекватної секреції вазопресину;
- частота невідома: ішемія мозку, включаючи ішемічний інсульт і транзиторну ішемічну атаку, синдром Рейно.
Передозування
Відомостей про передозування самої комбінації в людей немає. Найчастіші прояви передозування бета-адреноблокаторів — брадикардія, зниження артеріального тиску, бронхоспазм, гостра серцева недостатність і гіпоглікемія; чутливість до одноразової великої дози бісопрололу сильно різниться, і особливо вразливі пацієнти із серцевою недостатністю. Лікування припиняють і проводять підтримувальну та симптоматичну терапію: при брадикардії вводять атропін внутрішньовенно, при недостатній відповіді обережно застосовують ізопреналін або інший засіб з позитивною хронотропною дією, іноді потрібна тимчасова кардіостимуляція. При гіпотензії вводять розчини та судинозвужувальні засоби, корисним може бути внутрішньовенне введення глюкагону; при бронхоспазмі застосовують бронхорозширювальні засоби, при гіпоглікемії — внутрішньовенно глюкозу. Гемодіаліз видаляє бісопролол лише незначною мірою.
Передозування інгібітора АПФ проявляється надмірним розширенням периферичних судин зі значною гіпотензією аж до шоку, брадикардією, електролітними порушеннями та нирковою недостатністю. Пацієнта ретельно спостерігають, лікування симптоматичне й підтримувальне: промивання шлунка, введення адсорбентів і заходи щодо відновлення гемодинамічної стабільності. Раміприлат — активний метаболіт раміприлу — погано видаляється з системного кровотоку при гемодіалізі.
Як отримати рецепт на Ramizek Plus онлайн
Для отримання рецепта на Ramizek Plus потрібна консультація лікаря: препарат призначений лише для заміни вже підібраної терапії раміприлом і бісопрололом, має багато протипоказань і потребує корекції дози при порушенні функції нирок і печінки. Лікар уточнить поточні дози обох речовин, супутні захворювання та інші лікарські засоби, що приймає пацієнт.
Онлайн-консультація дає змогу обговорити це дистанційно, а за наявності показань лікар виписує електронний рецепт, який можна використати в обраній аптеці.
