Prefaxine: склад і форма випуску
Prefaxine випускається у вигляді твердих капсул з пролонгованим вивільненням. Одна капсула містить 37,5 мг, 75 мг або 150 мг венлафаксину у формі венлафаксину гідрохлориду — кількість діючої речовини вказано в перерахунку на венлафаксин.
Три дозування потрібні для ступінчастого підбору дози: лікування починають з меншої кількості препарату і за потреби збільшують її поступово. Пролонговане вивільнення означає, що діюча речовина надходить у кров не відразу, тому препарат приймають один раз на добу, а капсулу не можна руйнувати.
Як діє Prefaxine
Вважається, що антидепресивна дія венлафаксину пов’язана з посиленням активності нейромедіаторів у центральній нервовій системі. У доклінічних дослідженнях показано, що венлафаксин і його активний метаболіт О-десметилвенлафаксин є інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну; крім того, венлафаксин слабо пригнічує зворотне захоплення дофаміну. Як при одноразовому прийомі, так і при тривалому застосуванні обидві сполуки послаблюють бета-адренергічну відповідь.
При цьому венлафаксин практично не проявляє спорідненості до мускаринових холінорецепторів, H1-гістамінових і альфа1-адренергічних рецепторів головного мозку. Саме з активністю щодо цих рецепторів пов’язують типові для антидепресантів небажані ефекти — антихолінергічну та седативну дію, а також вплив на серцево-судинну систему. Венлафаксин також не пригнічує моноаміноксидазу.
Показання до застосування
Prefaxine застосовують для лікування епізодів великої депресії, а також для запобігання їх повторному розвитку. Інші показання — соціальна фобія, генералізований тривожний розлад і панічний розлад, як із супутньою агорафобією, так і без неї.
У всіх цих випадках лікування триває не дні, а місяці: після настання ремісії прийом антидепресанта рекомендується продовжувати щонайменше шість місяців.
Спосіб застосування та дозування
Капсули приймають щоденно під час їди, приблизно в один і той самий час, і ковтають цілими, запиваючи рідиною; ділити, подрібнювати, розжовувати або розчиняти їх не можна. Дозу підвищують поступово — зазвичай з інтервалом близько двох тижнів, а за клінічної необхідності не частіше ніж раз на чотири дні — і тільки після лікарської оцінки стану, оскільки багато небажаних реакцій залежать від величини дози. Використовують найменшу ефективну дозу.
Дози при різних показаннях
| Показання | Початкова доза | Максимальна доза |
|---|---|---|
| Епізод великої депресії | 75 мг один раз на добу | 375 мг на добу |
| Генералізований тривожний розлад | 75 мг один раз на добу | 225 мг на добу |
| Соціальна фобія | 75 мг один раз на добу | 225 мг на добу |
| Панічний розлад | 37,5 мг на добу протягом 7 днів, далі 75 мг на добу | 225 мг на добу |
Особливі групи пацієнтів та відміна препарату
При легкому та помірному порушенні функції печінки дозу зазвичай зменшують приблизно наполовину, при тяжкому — розглядають зниження більш ніж на 50%. При швидкості клубочкової фільтрації 30–70 мл/хв змінювати дозу не потрібно, але потрібна обережність; при тяжкій нирковій недостатності (менше 30 мл/хв) і в пацієнтів на гемодіалізі дозу зменшують на 50%. Літнім пацієнтам дозу підбирають особливо обережно. Дітям і підліткам молодше 18 років венлафаксин не рекомендований: контрольовані дослідження при великій депресії не підтвердили його ефективності в цій групі. Різко припиняти прийом не можна — дозу знижують поступово, щонайменше протягом одного-двох тижнів, а при поганій переносимості відміни повертаються до попередньої дози і зменшують її повільніше.
Протипоказання
Препарат не призначають при підвищеній чутливості до венлафаксину або будь-якої з допоміжних речовин капсул. Друге протипоказання — одночасний прийом з необоротними інгібіторами моноаміноксидази: таке поєднання загрожує серотоніновим синдромом з збудженням, тремором та гіпертермією.
З цієї заборони випливають обов’язкові часові інтервали. Починати лікування венлафаксином можна не раніше ніж через 14 днів після завершення терапії необоротними інгібіторами МАО, а прийом венлафаксину потрібно припинити щонайменше за 7 днів до початку такого лікування.
Особливі вказівки та заходи застереження
Ризик суїцидальної поведінки
Депресія сама по собі пов’язана з підвищеним ризиком суїцидальних думок, самопошкодження та самогубства, і цей ризик зберігається до настання повної ремісії. Поліпшення може наставати не в перші тижні лікування, тому за пацієнтом спостерігають особливо уважно на початку терапії та після кожної зміни дози. Метааналіз плацебо-контрольованих досліджень показав, що у пацієнтів молодше 25 років антидепресанти підвищують ризик суїцидальної поведінки. Пацієнта та його близьких попереджають про необхідність негайно звернутися до лікаря при посиленні симптомів або появі суїцидальних думок. Дітям і підліткам молодше 18 років препарат не призначають: у дослідженнях у цій групі частіше відзначалися суїцидальна поведінка і ворожість.
Інші заходи застереження
- серотоніновий синдром і реакції за типом злоякісного нейролептичного синдрому при поєднанні з іншими серотонінергічними засобами;
- дозозалежне підвищення артеріального тиску і почастішання серцебиття: тиск контролюють до початку лікування і після кожного підвищення дози;
- подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія та аритмія типу «пірует» у пацієнтів із групи ризику;
- судоми: при їх появі лікування припиняють, а пацієнтам із судомами в анамнезі препарат призначають з обережністю;
- гіпонатріємія і синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормона, частіше в літніх та при зневодненні;
- підвищена кровоточивість — від синців і носових кровотеч до таких, що загрожують життю, шлунково-кишкових кровотеч;
- розширення зіниць і ризик гострої закритокутової глаукоми;
- манія або гіпоманія при біполярному розладі в анамнезі, а також сухість у роті, що підвищує ризик карієсу.
Окремої уваги заслуговують реакції відміни: вони виникають часто, особливо при різкому припиненні прийому, і включають запаморочення, парестезії, порушення сну та яскраві сновидіння, тривогу або збудження, нудоту, блювання, тремор і головний біль. Зазвичай вони минають протягом двох тижнів, але в частини пацієнтів зберігаються довше. У перші тижні лікування можлива акатизія — виражене рухове та внутрішнє неспокій із потребою рухатися та неможливістю спокійно сидіти або стояти; у такому разі підвищення дози може погіршити стан. У пацієнтів із цукровим діабетом може порушуватися контроль глікемії, тому дози цукрознижувальних засобів іноді доводиться коригувати. Можливі хибнопозитивні результати імунологічних скринінгових тестів сечі на фencyклidin і амфетамін; підтверджувальні методи — газова хроматографія і мас-спектрометрія — дають змогу відрізнити венлафаксин від цих речовин. Препарат здатний погіршувати оцінку ситуації, мислення та швидкість реакції, тому від керування транспортом і роботи з механізмами варто утриматися, доки не стане зрозумілою індивідуальна переносимість.
Лікарські взаємодії
Головне обмеження — поєднання з інгібіторами моноаміноксидази. Необоротні неселективні інгібітори МАО з венлафаксином не поєднують, дотримуючись перерви 14 днів до початку і 7 днів після закінчення його прийому. Одночасне застосування з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, протипоказане через ризик серотонінового синдрому. Антибіотик лінезолід є слабким оборотним неселективним інгібітором МАО, тому пацієнтам, які отримують венлафаксин, його не призначають. Порушення цих правил призводило до тяжких реакцій аж до гіпертермії з картиною злоякісного нейролептичного синдрому та смерті.
- серотонінергічні засоби — триптани, СІЗЗС і СІЗЗСН, літій, звіробій звичайний, фентаніл, трамадол, декстрометорфан, метадон;
- попередники серотоніну, зокрема добавки з триптофаном: спільне застосування не рекомендується;
- засоби, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні препарати класів Ia і III, тіоридазин, еритроміцин, моксифлоксацин, деякі антигістамінні засоби;
- інгібітори CYP3A4 — кетоконазол, ітраконазол, кларитроміцин, ритонавір та інші — підвищують концентрацію венлафаксину;
- галоперидол: площа під фармакокінетичною кривою зростає на 70%, максимальна концентрація — на 88%;
- рисперидон: площа під кривою збільшується на 50% при незначному впливі на загальну активну фракцію;
- метопролол: концентрація в плазмі зростає приблизно на 30–40%, потрібна особлива обережність;
- алкоголь та інші речовини, які діють на центральну нервову систему: вживання спиртного під час лікування слід уникати.
Сам венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6, а в дослідженнях in vivo не пригнічував CYP3A4, CYP1A2, CYP2C9 і CYP2C19. При спільному прийомі з іміпраміном площа під кривою для метаболіту 2-гідроксидезипраміну зростала у 2,5–4,5 раза, тому поєднання потребує особливої обережності.
Вагітність і грудне вигодовування
Даних щодо застосування венлафаксину у вагітних недостатньо. Дослідження на тваринах виявили несприятливий вплив на репродуктивну функцію, а ризик для людини невідомий, тому препарат застосовують під час вагітності лише тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує можливий ризик. Прийом венлафаксину під час вагітності або незадовго до пологів може спричинити у новонародженого симптоми відміни: у деяких дітей, які зазнали дії препарату наприкінці третього триместру, виникали ускладнення, що потребували респіраторної підтримки або тривалої госпіталізації.
Епідеміологічні дані вказують, що прийом інгібіторів зворотного захоплення серотоніну на пізніх термінах вагітності може підвищувати ризик стійкої легеневої гіпертензії у новонароджених. У дитини також можливі дратівливість, тремор, м’язова гіпотонія, невпинний плач, труднощі із ссанням і сном; зазвичай ці порушення з’являються відразу або протягом доби після пологів. Венлафаксин і О-десметилвенлафаксин проникають у грудне молоко, а в дітей жінок, що годують, описані плач, занепокоєння і порушення сну. Рішення про продовження вигодовування або лікування приймають, зважуючи користь для дитини і користь терапії для матері.
Побічні дії
Найчастіше в клінічних дослідженнях відзначали нудоту, сухість у роті, головний біль і підвищене потовиділення, включаючи нічну пітливість. Запаморочення і головний біль належать до дуже частих реакцій.
- часто: сонливість, тремор, парестезії, підвищення м’язового тонусу, безсоння, незвичні сновидіння, нервозність, сплутаність свідомості;
- часто: зниження апетиту, нудота, блювання, діарея, запор, сухість у роті, позіхання;
- часто: артеріальна гіпертензія, припливи, серцебиття, шум у вухах, погіршення зору, розширення зіниць;
- часто: зниження лібідо, аноргазмія, порушення еякуляції та ерекції, рясні або нерегулярні менструальні кровотечі, прискорене сечовипускання;
- часто: астенія, слабкість, озноб, підвищення концентрації холестерину в крові;
- нечасто: галюцинації, збудження, апатія, гіпоманія, акатизія, непритомність, тахікардія, ортостатична гіпотензія, задишка, шлунково-кишкова кровотеча, ангіоневротичний набряк, зміна маси тіла;
- рідко: судоми, манія, затримка сечі, нетримання сечі;
- частота невідома: серотоніновий синдром, злоякісний нейролептичний синдром, гіпонатріємія, суїцидальні думки та поведінка, агресія, шлуночкова тахікардія, синдром Стівенса — Джонсона, панкреатит, гепатит, агранулоцитоз, рабдоміоліз.
У дітей і підлітків 6–17 років профіль небажаних реакцій загалом був подібний до дорослих, але додатково спостерігали біль у животі, збудження, диспепсію, синці, носові кровотечі та м’язові болі, а в клінічних дослідженнях — суїцидальні думки, ворожість і самопошкоджувальну поведінку.
Передозування
Випадки передозування венлафаксину реєструвалися головним чином при поєднанні з алкоголем та іншими лікарськими засобами. Найчастіше описували тахікардію, порушення свідомості — від сонливості до коми, розширення зіниць, судоми і блювання. Спостерігалися також зміни на електрокардіограмі — подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS, — а крім того шлуночкова тахікардія, брадикардія, зниження тиску і випадки смерті.
Специфічного антидота не існує. Лікування зводиться до загальної підтримувальної та симптоматичної терапії з моніторингом серцевого ритму та життєвих показників. При ризику аспірації викликати блювання не слід; промивання шлунка доцільне, якщо його виконують невдовзі після прийому препарату або якщо є клінічні прояви. Зменшити всмоктування допомагає активоване вугілля. Форсований діурез, діаліз, гемоперфузія та обмінне переливання крові, за наявними даними, неефективні.
Як отримати рецепт на Prefaxine онлайн
Для отримання рецепта на Prefaxine необхідна консультація лікаря: препарат потребує індивідуального підбору дози, урахування серцево-судинних ризиків і лікарських взаємодій, а також спостереження на початку лікування і при відміні. Лікар уточнить характер і тривалість симптомів, супутні захворювання та прийняті препарати.
Онлайн-консультація дає змогу обговорити ці питання дистанційно, а за наявності показань лікар виписує електронний рецепт, який можна використати в обраній аптеці.
