Auricid: склад і форма випуску
Auricid випускається у формі таблеток. Одна таблетка містить 100 мг або 300 мг алопуринолу. Дві дозування важливі тому, що лікування починають з малої дози й підвищують її поступово, а таблетка 100 мг слугує тим кроком, яким дозу нарощують або зменшують при порушеній функції нирок.
До складу таблеток входить лактоза, тому їх не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом мальабсорбції глюкози та галактози. Таблетки з вмістом алопуринолу 300 мг містять барвник жовтий «сонячний захід» FCF, що належить до азобарвників, і з цієї причини їх не застосовують у дітей.
Як діє Auricid
Алопуринол є інгібітором ксантиноксидази — ферменту, який каталізує окиснення гіпоксантина до ксантина, а ксантина — до сечової кислоти. Пригнічуючи роботу цього ферменту, алопуринол і його основний метаболіт оксипуринол зменшують концентрацію сечової кислоти в плазмі крові та в сечі.
Принципово важливо, що препарат діє на етапі утворення уратів, а не прискорює їх виведення нирками. Саме тому ефект розвивається поступово, потребує підбору дози під контролем лабораторних показників і не придатний для купірування вже розпочатого гострого нападу.
Показання до застосування
Алопуринол показаний для зменшення утворення уратів або сечової кислоти при захворюваннях, за яких їх відкладення вже відбулося — наприклад, при подагричному артриті, подагричних вузлах, сечокам’яній хворобі, — або при клінічних станах, за яких існує такий ризик, наприклад при лікуванні пухлин, що потенційно веде до гострої уратної нефропатії.
- ідіопатична подагра;
- уратна сечокам’яна хвороба;
- гостра уратна нефропатія;
- пухлинні захворювання та мієлопроліферативні синдроми з швидким клітинним оновленням, при яких підвищення рівня уратів виникає самостійно або спричинене цитотоксичним лікуванням;
- порушення активності окремих ферментів, що ведуть до надмірної продукції уратів: гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансферази, зокрема синдром Леша—Ніхана; глюкозо-6-фосфатази, зокрема глікогенова хвороба накопичення; фосфорибозилпірофосфатсинтетази; фосфорибозилпірофосфоамінотрансферази; аденінфосфорибозилтрансферази;
- сечокам’яна хвороба з каменями з 2,8-дигідроксиаденіну, що утворилися внаслідок зниженої активності аденінфосфорибозилтрансферази;
- рецидивуюча сечокам’яна хвороба зі змішаними кальцій-оксалатними каменями та супутньою гіперурикозурією, якщо лікування дієтою, питним режимом та іншими способами виявилося неефективним.
Спосіб застосування та дози
Лікування алопуринолом починають з малої дози, наприклад 100 мг на добу, щоб зменшити ризик небажаних реакцій, і збільшують її лише в тому разі, якщо зниження концентрації уратів у сироватці виявилося недостатнім. Препарат приймають один раз на добу після їди — так він переноситься найкраще. Дози понад 300 мг ділять на кілька прийомів, не перевищуючи 300 мг за один раз; якщо при добовій дозі понад 300 мг з’являються ознаки шлунково-кишкової непереносимості, дозу також ділять на частини.
| Ситуація | Добова доза |
|---|---|
| Легкі стани | 100–200 мг |
| Помірно тяжкі стани | 300–600 мг |
| Тяжкі стани | 700–900 мг |
| Розрахунок на масу тіла у дорослих | 2–10 мг/кг на добу |
| Діти молодші 15 років | 10–20 мг/кг на добу, максимально 400 мг |
Порушення функції нирок і печінки
Алопуринол і його метаболіти виводяться нирками, тому порушення їх функції веде до затримки препарату та його метаболітів в організмі й до подовження періоду напіввиведення. При тяжкій нирковій недостатності може знадобитися доза менше 100 мг на добу або окремі дози по 100 мг з інтервалом понад добу. Якщо пацієнтові потрібен діаліз 2–3 рази на тиждень, розглядають альтернативну схему: 300–400 мг одразу після кожної процедури без прийому проміжних доз. При порушенні функції печінки дози зменшують, а в початковий період лікування періодично виконують печінкові проби.
Окремі групи пацієнтів і контроль лікування
Літнім пацієнтам через відсутність специфічних даних призначають найменшу дозу, що забезпечує задовільне зниження рівня уратів. У дітей препарат показаний рідко — головним чином при пухлинних захворюваннях, особливо лейкозах, і при окремих ферментних порушеннях, таких як синдром Леша—Ніхана. При захворюваннях з інтенсивним обміном уратів гіперурикемію та гіперурикозурію рекомендується скоригувати алопуринолом до початку цитотоксичного лікування, забезпечивши достатнє надходження рідини та лужнення сечі. В ході лікування через певні проміжки часу визначають вміст уратів у сироватці та в сечі, щоб скоригувати дозу.
Протипоказання
Алопуринол не слід застосовувати у пацієнтів, у яких встановлена підвищена чутливість до алопуринолу або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.
До цього примикає ще одне жорстке обмеження, що випливає з профілю безпеки препарату: повторне призначення алопуринолу неприпустиме у пацієнтів, у яких раніше розвинувся синдром лікарської гіперчутливості або синдром Стівенса—Джонсона чи токсичний епідермальний некроліз. У таких випадках препарат скасовують негайно й назавжди.
Особливі вказівки та заходи обережності
Реакції підвищеної чутливості до алопуринолу проявляються по-різному: як плямисто-папульозний висип, як синдром лікарської гіперчутливості з гарячкою, висипом, збільшенням лімфатичних вузлів, еозинофілією та зміною печінкових проб, а також як синдром Стівенса—Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Це клінічні діагнози, і саме клінічна картина слугує підставою для рішень. При появі таких реакцій на будь-якому етапі лікування препарат негайно скасовують; для полегшення шкірних проявів можуть застосовуватися кортикостероїди.
Показано зв’язок між наявністю алеля HLA-B*5801 і ризиком розвитку синдрому гіперчутливості, а також синдрому Стівенса—Джонсона та токсичного епідермального некролізу на тлі алопуринолу. Частота цього алеля сильно відрізняється між етнічними групами: до 20% у китайців групи хань, 8–15% у тайців, близько 12% у корейців та 1–2% у людей європейського й японського походження. У підгрупах з високою частотою алеля перед початком лікування розглядають скринінгове дослідження, а хронічна хвороба нирок додатково підвищує ризик. Важливо пам’ятати, що тяжкі шкірні реакції можливі й при негативному результаті такого дослідження.
- менші дози при порушенні функції нирок або печінки;
- обережність при артеріальній гіпертензії та серцевій недостатності, коли пацієнт отримує діуретики або інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту;
- безсимптомна гіперурикемія загалом не вважається показанням до призначення препарату;
- лікування не починають до повного зникнення гострого нападу подагри, інакше можна спровокувати новий напад;
- профілактичний прийом відповідного протизапального засобу або колхіцину щонайменше місяць на початку лікування;
- достатнє надходження рідини для профілактики відкладення ксантинових конкрементів у сечових шляхах;
- обережність при порушеннях функції щитоподібної залози: при тривалому лікуванні відзначалося підвищення рівня тиреотропного гормона у 5,8% пацієнтів;
- обережність при керуванні транспортом і роботі з механізмами через можливі сонливість, запаморочення та атаксії.
Лікарські взаємодії
Найбільш значуща взаємодія пов’язана з азатіоприном і 6-меркаптопурином. Азатіоприн перетворюється на 6-меркаптопурин, який інактивується ксантиноксидазою, тому при спільному застосуванні з алопуринолом приймають лише чверть звичайної дози 6-меркаптопурину або азатіоприну: пригнічення ферменту подовжує їх дію. Алопуринол також подовжує період напіввиведення видарабіну, що потребує особливої уваги до ознак посилення токсичності.
- варфарин та інші антикоагулянти з групи похідних кумарину — описано посилення їх дії, потрібен ретельний контроль;
- пробенецид і саліцилати у великих дозах — прискорюють виведення оксипуринолу та можуть зменшувати ефективність лікування;
- хлорпропамід при порушеній функції нирок — ризик тривалішої гіпоглікемічної дії;
- теофілін — повідомлялося про пригнічення його метаболізму, концентрацію контролюють на початку лікування та при збільшенні дози;
- ампіцилін і амоксицилін — частіші шкірні висипання, за можливості обирають альтернативу;
- цитостатики, зокрема циклофосфамід, доксорубіцин, блеоміцин і прокарбазин, — частіше виникають порушення складу крові, потрібен регулярний контроль загального аналізу крові;
- циклоспорин — можливе підвищення його концентрації в плазмі та посилення токсичності;
- гідроксид алюмінію — послаблює дію алопуринолу, інтервал між прийомами має становити щонайменше 3 години.
Окремої уваги заслуговують диданозин, діуретики та інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту. Спільне застосування з диданозином приблизно подвоювало його максимальну концентрацію та площу під кривою, тому таке поєднання загалом не рекомендується, а якщо уникнути його не можна, дозу диданозину зменшують під наглядом лікаря. З фуросемідом описано взаємодію з підвищенням вмісту уратів у сироватці та оксипуринолу в плазмі, а поєднання з діуретиками, особливо тіазидними, і з інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту підвищує ризик реакцій гіперчутливості, особливо при порушеній функції нирок.
Вагітність і грудне вигодовування
Достатніх доказів безпеки застосування алопуринолу у вагітних немає, хоча препарат широко застосовується багато років без явних негативних наслідків. Призначення вагітним виправдане виключно тоді, коли безпечнішої альтернативи не існує, а саме захворювання несе ризик для матері або майбутньої дитини.
Алопуринол і його метаболіт оксипуринол проникають у грудне молоко: у жінки, що приймала 300 мг на добу, у молоці визначалися концентрації 1,4 мг/л алопуринолу і 53,7 мг/л оксипуринолу. Даних про вплив препарату та його метаболітів на дитину, яка перебуває на грудному вигодовуванні, немає, тому застосування алопуринолу в період годування груддю не рекомендується.
Побічні дії
Небажані реакції при лікуванні алопуринолом у загальній популяції пацієнтів виникають рідко й у більшості випадків виражені незначно, однак їх частота зростає при супутніх захворюваннях нирок і печінки. Найчастішими є шкірні реакції: сверблячі, плямисто-папульозні, іноді лущаться або пурпурові висипання, які можуть з’явитися в будь-який момент лікування. Найбільший ризик тяжких реакцій припадає на перші тижні терапії.
- часто: висип, підвищення активності тиреотропного гормона в крові;
- нечасто: реакції підвищеної чутливості, нудота, блювання, відхилення в печінкових пробах;
- рідко: синдром Стівенса—Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, гепатит, включно з некрозом і гранульоматозним запаленням печінки;
- дуже рідко: агранулоцитоз, апластична анемія, тромбоцитопенія — особливо при захворюваннях нирок і печінки;
- дуже рідко: анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, гарячка, набряки, слабкість, апатія;
- дуже рідко: сонливість, головний біль, парестезії, периферична невропатія, атаксія, асептичний менінгіт, депресія;
- дуже рідко: катаракта, порушення зору, стенокардія, брадикардія, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, гіперліпідемія;
- дуже рідко: гематурія, азотемія, чоловіче безпліддя, порушення ерекції, гінекомастія, облисіння.
Нудота й блювання, що відзначалися в ранніх дослідженнях, при прийомі препарату після їди здебільшого запобіжні. Ключове правило безпеки інше: при появі висипу препарат скасовують. Після легкої реакції та її повного зникнення лікар може за потреби відновити лікування з малої дози, наприклад 50 мг на добу, поступово підвищуючи її; при повторній появі висипу препарат скасовують назавжди, а якщо не можна виключити синдром Стівенса—Джонсона, токсичний епідермальний некроліз або іншу тяжку реакцію гіперчутливості, повторне призначення неприпустиме.
Передозування
Описано випадки прийому до 22,5 г алопуринолу без розвитку небажаних реакцій. У пацієнта, який прийняв 20 г препарату, відзначалися нудота, блювання, діарея й запаморочення; одужання настало на тлі загального підтримувального лікування.
Всотування великих доз може призвести до значного зниження активності ксантиноксидази, що саме по собі, ймовірно, не тягне шкідливих наслідків, якщо одночасно не застосовуються інші лікарські засоби, насамперед 6-меркаптопурин або азатіоприн. Достатнє надходження рідини підтримує оптимальний діурез і сприяє виведенню алопуринолу та його метаболітів, а за потреби застосовують гемодіаліз.
Як отримати рецепт на Auricid онлайн
Для отримання рецепта на Auricid необхідна консультація лікаря: дозу підбирають поступово й під контролем рівня уратів, при захворюваннях нирок і печінки її зменшують, а перелік значущих лікарських взаємодій у препарату дуже широкий. Лікар уточнить діагноз, супутні захворювання та всі лікарські засоби, які приймає пацієнт.
Онлайн-консультація дозволяє обговорити ці питання дистанційно, а за наявності показань лікар виписує електронний рецепт, який можна використати в обраній аптеці.
