Alventa®: склад і форма випуску
Alventa® випускається у вигляді твердих капсул із пролонгованим вивільненням. Одна капсула містить 37,5 мг, 75 мг або 150 мг венлафаксину у формі венлафаксину гідрохлориду. Три дозування дають змогу розпочати лікування з невеликої дози та підвищувати її поступово, а потім так само плавно знижувати при завершенні курсу.
До складу капсул входить сахароза. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, порушенням всмоктування глюкози і галактози або дефіцитом сахарази-ізомальтази застосовувати препарат не слід. Капсулу ковтають цілою, запиваючи рідиною; ділити, подрібнювати, розжовувати або розчиняти її не можна, інакше пролонговане вивільнення порушується.
Як діє Alventa®
Вважається, що антидепресивна дія венлафаксину пов’язана з посиленням активності нейромедіаторів у центральній нервовій системі. Доклінічні дослідження показали, що венлафаксин і його основний метаболіт O-десметилвенлафаксин є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну; захоплення дофаміну венлафаксин пригнічує слабо. І діюча речовина, і активний метаболіт зменшують бета-адренергічну відповідь як при одноразовому, так і при тривалому прийомі та є дуже близькими за загальним впливом на зворотне захоплення нейромедіаторів і зв’язування з рецепторами.
Не менш важливо те, чого венлафаксин не робить. В дослідженнях in vitro він не проявляв спорідненості до мускаринових холінергічних, H1-гістамінергічних і альфа1-адренергічних рецепторів мозку щурів, а саме з впливом на ці рецептори пов’язують антихолінергічні, седативні та серцево-судинні небажані ефекти низки інших антидепресантів. Венлафаксин також не пригнічує моноаміноксидазу і не зв’язується з опіоїдними та бензодіазепіновими рецепторами.
Показання до застосування
Alventa® призначають для лікування епізодів великого депресивного розладу, а також для профілактики рецидивів цих епізодів. Тривала терапія в такій ситуації виправдана: прийом антидепресанта продовжують не менше 6 місяців від моменту досягнення ремісії, і доза для профілактики рецидиву зазвичай збігається з тією, що була ефективною при лікуванні.
Другий блок показань — тривожні розлади. Препарат застосовують при генералізованому тривожному розладі, при соціальній фобії та при панічному розладі, що перебігає як з агорафобією, так і без неї.
Спосіб застосування та дози
Капсули приймають всередину один раз на добу під час їди, приблизно в один і той самий час. Дозу підвищують поступово, з інтервалами близько 2 тижнів або довше; за клінічно обґрунтованої необхідності, пов’язаної з тяжкістю симптомів, інтервал може бути коротшим, але не менше 4 днів. Оскільки частина небажаних реакцій залежить від величини дози, кожне підвищення проводять після лікарської оцінки, прагнучи до найменшої ефективної дози. Лікування має бути достатньо тривалим — зазвичай кілька місяців або довше — з регулярною оцінкою результату.
| Показання | Початкова доза | Максимальна доза |
|---|---|---|
| Епізоди великого депресивного розладу | 75 мг один раз на добу | 375 мг на добу |
| Генералізований тривожний розлад | 75 мг один раз на добу | 225 мг на добу |
| Соціальна фобія | 75 мг на добу | 225 мг на добу |
| Панічний розлад | 37,5 мг на добу протягом 7 днів, потім 75 мг | 225 мг на добу |
Порушення функції печінки та нирок
При легкому та помірному порушенні функції печінки дозу зазвичай зменшують приблизно наполовину, а при тяжкому — розглядають зниження більш ніж на 50%, співвідносячи можливу користь із ризиком; через індивідуальні відмінності кліренсу дозу в будь-якому разі підбирають персонально. При швидкості клубочкової фільтрації від 30 до 70 мл/хв змінювати дозу не потрібно, але обережність необхідна. Пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок, коли швидкість фільтрації нижча 30 мл/хв, і пацієнтам на гемодіалізі дозу зменшують на 50%. У літніх корекція лише за віком не потрібна, але застосовують найменшу ефективну дозу і уважно спостерігають за пацієнтом при її підвищенні. Дітям і підліткам венлафаксин не рекомендований.
Завершення лікування
Різко припиняти прийом не можна. При відміні дозу знижують поступово, не менше ніж за 1–2 тижні, а при тривалому лікуванні — протягом кількох тижнів або місяців, орієнтуючись на реакцію пацієнта. Якщо після зменшення дози або припинення лікування з’являються симптоми, які пацієнт переносить погано, лікар може повернутися до попередньої дози, а потім знижувати її більш плавно. Пацієнта, який отримує венлафаксин у таблетках з негайним вивільненням, можна перевести на капсули з пролонгованим вивільненням в еквівалентній дозі: наприклад, замість 37,5 мг двічі на добу призначають 75 мг один раз на добу.
Протипоказання
Препарат протипоказаний при підвищеній чутливості до венлафаксину або до будь-якої з допоміжних речовин.
Друге протипоказання — одночасне застосування з необоротними інгібіторами моноаміноксидази: таке поєднання загрожує серотоніновим синдромом із збудженням, тремтінням і гіпертермією. Розпочинати лікування венлафаксином можна не раніше ніж через 14 днів після завершення прийому необоротних інгібіторів моноаміноксидази, а сам венлафаксин відміняють щонайменше за 7 днів до початку терапії цими засобами.
Особливі вказівки та заходи обережності
Депресія сама по собі пов’язана з підвищеним ризиком суїцидальних думок, самоушкодження та самогубства, і цей ризик зберігається до настання суттєвої ремісії. Поліпшення може настати не в перші тижні лікування, тому до його появи пацієнт потребує ретельного спостереження; метааналіз плацебо-контрольованих досліджень показав підвищений ризик суїцидальної поведінки у пацієнтів молодше 25 років. Пацієнта та його близьких попереджають про необхідність негайно звернутися до лікаря при посиленні симптомів, появі суїцидальних думок або незвичних змін поведінки. Дітям і підліткам молодше 18 років препарат не призначають.
- серотоніновий синдром — потенційно небезпечний для життя стан, особливо при поєднанні з іншими серотонінергічними засобами;
- артеріальний тиск контролюють до початку лікування, після його початку та після кожного підвищення дози;
- можливі почастішання серцевих скорочень, подовження інтервалу QT і тяжкі аритмії, тому за наявності факторів ризику користь і ризик оцінюють заздалегідь;
- при судомах в анамнезі препарат призначають обережно, а при розвитку судом лікування припиняють;
- ризик гіпонатріємії та синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормона вищий у літніх, при прийомі діуретиків і зневодненні;
- підвищений ризик кровотеч, особливо при прийомі антикоагулянтів і антиагрегантів;
- можливі манія або гіпоманія, а також агресивна поведінка, тому важливий анамнез біполярного розладу;
- при тривалому лікуванні періодично вимірюють рівень холестерину в сироватці.
Окремої уваги вимагають очі та обмін речовин: венлафаксин може спричиняти розширення зіниць, тому пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском і ризиком закритокутової глаукоми спостерігають особливо ретельно, а при цукровому діабеті може знадобитися корекція доз інсуліну або пероральних цукрознижувальних засобів. У перші тижні можлива акатизія — болісне рухове неспокій, при якому підвищення дози здатне погіршити стан. Приблизно кожен десятий пацієнт відзначає сухість у роті, що підвищує ризик карієсу. Можливі хибнопозитивні результати тестів сечі на фенциклідін і амфетамін.
Лікарські взаємодії
Найнебезпечніші поєднання — з препаратами, що впливають на серотонінергічну передачу. Необоротні інгібітори моноаміноксидази несумісні з венлафаксином, а оборотний селективний інгібітор моклобемід протипоказаний; антибіотик лінезолід, який є слабким оборотним неселективним інгібітором моноаміноксидази, пацієнтам на венлафаксині не призначають. Ризик серотонінового синдрому створюють також триптани, інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну, літій, сибутрамін, звіробій, фентаніл і його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон і пентазоцин, а одночасний прийом попередників серотоніну, наприклад добавок триптофану, не рекомендується.
Слід уникати поєднання з препаратами, що подовжують інтервал QT: антиаритмічними засобами класів Ia і III (хінідин, аміодарон, соталол), окремими антипсихотиками (тіорідазин), макролідами (еритроміцин) і хінолонами (моксифлоксацин). Інгібітори CYP3A4 — кетоконазол, ітраконазол, кларитроміцин, ритонавір та інші — підвищують концентрації венлафаксину та його метаболіту, тому поєднання вимагає обережності. У дослідженнях венлафаксин підвищував площу під кривою галоперидолу на 70%, рисперидону на 50% і концентрацію метопрололу в плазмі на 30–40%; клінічне значення цих взаємодій невідоме, але обережність необхідна. Алкоголь під час лікування вживати не слід.
Вагітність і грудне вигодовування
Достатніх даних щодо застосування венлафаксину у вагітних немає, а дослідження на тваринах виявили шкідливий вплив на репродуктивну функцію; потенційний ризик для людини невідомий. Тому препарат застосовують під час вагітності лише тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує можливий ризик. Прийом наприкінці вагітності або незадовго до пологів може спричиняти у новонародженого симптоми відміни — дратівливість, тремтіння, м’язову гіпотонію, безперервний плач, труднощі із ссанням і сном; у частини дітей, які зазнали дії препарату наприкінці третього триместру, виникали ускладнення, що потребували дихальної підтримки, годування через зонд або тривалої госпіталізації. Не виключений і підвищений ризик стійкої легеневої гіпертензії новонароджених.
Венлафаксин і O-десметилвенлафаксин проникають у грудне молоко. Після виходу препарату на ринок повідомлялося про плач, дратівливість і порушення ритму сну у дітей на грудному вигодовуванні, а після його припинення — про симптоми, що відповідають відміні препарату. Небажані реакції у дитини виключити не можна, тому рішення про продовження або припинення годування чи лікування приймають, зважуючи користь грудного вигодовування для дитини та користь терапії для матері.
Побічні дії
Дуже часто в клінічних дослідженнях відзначали нудоту, сухість у роті, головний біль і підвищену пітливість, включно з нічною пітливістю, а також безсоння, запаморочення, седацію та закреп.
- часто: зниження апетиту, сплутаність свідомості, нервозність, незвичні сновидіння, зниження лібідо, аноргазмія, акатизія, тремор, парестезії, порушення смаку;
- часто: порушення зору та акомодації, розширення зіниць, шум у вухах;
- часто: тахікардія, серцебиття, артеріальна гіпертензія, припливи, ортостатична гіпотензія, задишка, позіхання;
- часто: діарея, блювання, висип, свербіж, м’язова гіпертонія, слабкий струмінь сечі, затримка сечі, почастішане сечовипускання;
- часто: маткові та менструальні кровотечі, порушення ерекції та еякуляції, зміна маси тіла, підвищення рівня холестерину;
- нечасто: манія, гіпоманія, галюцинації, бруксизм, непритомність, шлунково-кишкова кровотеча, кропив’янка, набряк Квінке;
- рідко: агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, анафілактичні реакції, гіпонатріємія, серотоніновий синдром, злоякісний нейролептичний синдром, судоми, панкреатит, гепатит, рабдоміоліз;
- рідко: закритокутова глаукома, шлуночкова тахікардія та її різновид torsade de pointes, фібриляція шлуночків, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
Частота суїцидальних думок і поведінки, а також агресії не встановлена. Припинення лікування, особливо раптове, часто спричиняє симптоми відміни: запаморочення, порушення чутливості, розлади сну з безсонням і яскравими сновидіннями, збудження або тривогу, нудоту, блювання, тремтіння, головний біль і грипоподібні симптоми. Зазвичай вони легкі або помірні й минають самі, але в частини пацієнтів бувають тяжкими або тривалими, тому лікування завжди завершують поступовим зниженням дози.
Передозування
Найчастіше при передозуванні, нерідко в поєднанні з алкоголем або іншими ліками, спостерігали тахікардію, порушення свідомості від сонливості до коми, розширення зіниць, судоми та блювання. Відзначалися також зміни на електрокардіограмі — подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS, — шлуночкова тахікардія, брадикардія, зниження артеріального тиску, запаморочення і випадки смерті.
Специфічного антидота не існує. Показані загальне підтримувальне та симптоматичне лікування, контроль серцевого ритму та інших життєво важливих показників. Викликати блювання не слід за наявності ризику аспірації; промивання шлунка може бути доцільним одразу після прийому препарату або при наявності клінічних симптомів, а активоване вугілля здатне зменшити всмоктування. Форсований діурез, діаліз, гемоперфузія та обмінне переливання крові, ймовірно, неефективні.
Як отримати рецепт на Alventa® онлайн
Alventa® відпускається за рецептом: лікар підбирає дозу залежно від діагнозу, враховує стан печінки та нирок, артеріальний тиск, серцевий ритм і всі застосовувані препарати, особливо серотонінергічні засоби та ліки, що подовжують інтервал QT.
Онлайн-консультація дає змогу обговорити ці питання дистанційно, а за наявності показань лікар виписує електронний рецепт, який можна використати в обраній аптеці.
